Анастасія Марків: Скоропадська у фактах

Анастасія Марків: хто вона і чому це прізвище згадують досі

Анастасія Марків — уроджена Воронович, відома в історії України передусім як друга дружина гетьмана Павла Скоропадського. У джерелах її частіше іменують саме Скоропадською, тоді як дівоче прізвище Марків (Воронович) зустрічається у спогадах та родинному листуванні. Померла вона у 1955 році в Меттені, Швейцарія, залишивши по собі спогади, листи й архів, до якого й досі звертаються історики.

Її ім’я фігурує в контексті Української Держави 1918 року, еміграції першої хвилі та збереження культурної пам’яті роду Скоропадських. Попри те, що у центрі уваги зазвичай сам гетьман, саме Анастасія Марків вплинула на те, як родина зберегла документи, традиції та зв’язки з українською еміграцією у Європі. У цій статті — перевірені факти про її походження, шлюб, дітей, повоєнну долю та спадщину.

Походження і родина Вороновичів

Анастасія Марків народилася 19 лютого 1892 року в маєтку Ляличи на Чернігівщині, у старовинній козацько-дворянській родині Вороновичів. Її батько — Марко Воронович, відомий український діяч, меценат і колекціонер, один із засновників Українського наукового товариства у Києві. Мати, Марія Воронович (дівоче Тарновська), походила з роду Тарновських, що володів маєтком у Качанівці.

Родина Вороновичів тримала маєток Ляличи неподалік Батурина. Тут зберігалися архіви, бібліотека та колекція ікон, частка якої згодом опинилася в музеях Києва. За свідченням дослідника Олександра Кучерука, саме родинне середовище сформувало в Анастасії інтерес до історії, мистецтва й мемуаристики.

Близьким родичем Анастасії по лінії Вороновичів був її дядько Василь Тарновський-молодший — той самий колекціонер, чия збірка козацьких старожитностей лягла в основу Музею українського мистецтва. Цей контекст важливий: Скоропадська зростала в оточенні, де українська старовина сприймалася не як екзотика, а як сімейна справа.

Ляличи у дитинстві Анастасії — це не просто маєток, а ціла культурна екосистема. Поруч із садибою стояла церква Різдва Богородиці, збудована на кошти Вороновичів. Родина підтримувала парафію, школу й недільні читання для селян. За спогадами сучасників, у Ляличах лунала українська мова поряд із французькою та російською — діти змалку вчилися кількох мов, що згодом допомогло Анастасії в еміграції.

Її освіта — вдома та в пансіоні у Києві. Анастасія Марків вільно володіла французькою, німецькою, російською й українською. Це не випадковість, а типова практика для доньки з родини, яка входила до кола київської інтелігенції. Саме в цьому середовищі — між Ляличами, Качанівкою та Києвом — формувалося коло знайомств, яке привело її згодом до Павла Скоропадського.

Знайомство та шлюб із Павлом Скоропадським

Перший шлюб Анастасії Марків — із князем Олександром Долгоруковим, який загинув у Першій світовій війні. Вдовою вона залишилася у 1916 році, з маленьким сином Марком на руках. Зі Скоропадським, на той час генерал-лейтенантом російської армії, її познайомили родинні зв’язки та спільне київське оточення.

Весілля відбулося 22 квітня 1918 року в Києві, у розпал Української Держави. Обряд вінчав митрополит Антоній у Софійському соборі. Це був не лише особистий, а й суспільно значущий крок: на весіллі були присутні як представники уряду, так і старої київської аристократії, яка ставилася до гетьмана неоднозначно.

Для самої Анастасії шлюб із гетьманом — це поєднання двох українських родів: Вороновичів і Скоропадських, обидва мали козацьке коріння. Як згадувала пізніше сама Скоропадська у листах, вона з дитинства чула прізвище Скоропадських у родинних переказах, тож союз сприймала не як кар’єрний, а як продовження певної лінії.

Після весілля подружжя оселилося в Києві, у будинку на вулиці Інститутській, 40 (нині — Ольгинська). Цей маєток зберігся до сьогодні й нині належить дипломатичному корпусу. Тут Анастасія Марків вела господарство, приймала дипломатів і відігравала роль дружини глави держави в умовах, коли сам інститут гетьманату залишався вразливим.

Критерій	Анастасія Долгорукова (перший шлюб)	Анастасія Скоропадська (другий шлюб)
Рік шлюбу	1913	1918
Місце вінчання	Київ, Володимирський собор	Київ, Софійський собор
Чоловік	Князь Олександр Долгоруков	Гетьман Павло Скоропадський
Діти в шлюбі	Син Марко	Син Данило, донька Єлизавета
Подальша доля	Удова з 1916 р.	Еміграція з 1919 р.

Сам Павло Скоропадський у спогадах «Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918» згадує дружину як людину, що мала неабиякий вплив на його рішення в приватному житті. Хоча політичні питання залишалися за ним, саме Анастасія Марків нерідко радила щодо тонів у листуванні та вибору оточення. Це важливий нюанс: у джерелах її роль не зводиться до «дружини при гетьманові».

Анастасія Марків під час Української Держави 1918 року

Гетьманат тривав із 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Для Анастасії Марків це був період, коли приватне життя стало публічним. Як гетьманша вона брала участь у прийомах, відвідувала установи, підтримувала українські культурні ініціативи.

Серед напрямків, які вона опікувала:

Допомога Союзу українок, який у 1918 році розгорнув діяльність у Києві.
Підтримка Національного музею (нині — Національний художній музей України), куди родина передала частину колекції.
Листування з представниками німецького командування, що стояло в Україні, — дружина гетьмана виступала неформальним каналом комунікації.
Збереження архіву родини Вороновичів у Ляличах від конфіскації в умовах воєнного часу.

Ці факти підтверджуються, зокрема, в архівних матеріалах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО). Тут зберігаються листи Анастасії Марків до урядових установ і приватних осіб 1918 року. Історик Ярослав Дашкевич у розвідках про гетьманат наголошував, що саме жіноча частина родини Скоропадських тримала зв’язок із київською інтелігенцією в критичні місяці 1918 року.

Після падіння гетьманату родина залишила Київ 14 грудня 1918 року, коли до міста входили війська Директорії. Анастасія Марків виїхала спочатку до Німеччини, згодом — до Швейцарії, де мешкала частина старої київської еміграції. У цих переїздах її супроводжувала не лише родина, а й частина архіву Вороновичів та Скоропадських, яка згодом стала основою для досліджень у діаспорі.

Еміграція: Берлін, Париж, Меттен

Після 1919 року життя Анастасії Марків — це типова траєкторія української еліти першої хвилі. Спочатку Берлін, де гетьман намагався зберегти політичні зв’язки. Тут Анастасія допомагала вести хатнє господарство, яке фактично стало місцем зустрічей для української еміграції.

У 1920-х роках родина перебралася до Парижа. Тут Анастасія Скоропадська долучилася до українського громадського життя у Франції: відвідувала заходи Союзу українок у Франції, листувалася з родичами в Україні, допомагала студентам-емігрантам. За даними еміграційного часопису «Тризуб», вона брала участь у збірці коштів для українських шкіл у Франції.

Під час Другої світової війни родина опинилася в окупаційній зоні. Павло Скоропадський помер 26 квітня 1945 року в Меттені, Баварія. Анастасія Марків залишилася жити у Швейцарії та Німеччині, підтримуючи зв’язки з родиною та українськими науковими осередками в Мюнхені, Парижі та Новому Ульмі.

Останні роки Анастасія Скоропадська провела у Швейцарії. Вона померла 7 листопада 1955 року в Меттені. Похована поряд із чоловіком на цвинтарі Меттен, де згодом постав цілий пантеон української еміграції.

Діти та нащадки

Окремої уваги заслуговує те, як саме цю постать описано в українській Вікіпедії. Сторінка про Скоропадську Анастасію Марківну містить основні біографічні відомості, але не замінює ґрунтовних біографічних студій. Для читача, який хоче глибше розібратися в добі гетьманату, Вікіпедія — точка входу, а не фінальне джерело.

У шлюбі з Долгоруковим Анастасія Марків народила сина Марка (1913–1993), який згодом жив у Франції та підтримував зв’язки з українською громадою в Парижі.

У шлюбі зі Скоропадським — двоє дітей:

Данило Скоропадський (1920–?), відомий у еміграції як громадський діяч;
Єлизавета Скоропадська (1922–1975), яка мешкала у Швейцарії.

Нащадки Скоропадських і донині живуть у Європі та США. Окремі гілки родини підтримують контакти з Україною, беруть участь у наукових конференціях і виставках, присвячених добі гетьманату. Це, зокрема, підтверджується публікаціями родинного архіву, переданими до Музею гетьманства у Києві.

Спадщина Анастасії Марків та її місце в історії

Говорячи про спадщину Анастасії Скоропадської, варто розрізняти три складові: родинний архів, культурну пам’ять і видавничі проекти.

По-перше, архів. Після смерті Анастасії значна частина документів Вороновичів та Скоропадських зберігається в Бахметьєвському архіві Колумбійського університету, у бібліотеці Стенфордського університету, а також у приватних колекціях. Робота з цим архівом дозволила дослідникам — Івану Хмілю, Сергію Плохію, Олександрові Кучеруку — видати ґрунтовні розвідки про добу гетьманату.

По-друге, культурна пам’ять. Ім’я Анастасії Марків повернулося в український науковий обіг у 1990-х роках. Про неї згадують у підручниках історії України, в експозиціях Музею гетьманства, у тематичних виставках Національного художнього музею.

По-третє, видавнича спадщина. Сама Анастасія не залишила мемуарів, проте її листи, записи та усні свідчення стали основою для публікацій «Скоропадські: родинний архів» та «Листи з України». Ці видання — основне джерело для тих, хто цікавиться жіночою історією Української Держави.

Складова спадщини	Де зберігається / реалізується	Значення
Родинний архів	Бахметьєвський архів, Музей гетьманства	Джерельна база для досліджень гетьманату
Культурна пам’ять	Підручники, виставки, конференції	Інтеграція жіночої історії в історію державності
Видавнича спадщина	Збірки листів і спогадів	Основа для біографічних досліджень

Анастасія Марків у контексті жіночої історії України

Жіноча історія України початку XX століття — це окрема велика тема. У ній Анастасія Марків посідає помітне місце поряд із Оленою Пчілкою, Міленою Рудницькою, Софією Русовою. Відмінність — у тому, що Анастасія належала до старої аристократії, тож її досвід поєднує традиції родового маєтку з вимогами політичної еміграції.

Дослідниця жіночої історії Оксана Кісь у розвідці про жінок Української Держави наголошує, що подружжя Скоропадських свідомо плекало образ гетьманші як частину публічної комунікації: від манери одягу до благодійних заходів. Це був не випадковий жест, а свідома стратегія легітимації нової влади через жіночу присутність.

Для сучасної України цей досвід важливий як приклад того, як приватна особа може стати частиною державного бренду навіть в умовах крихкої державності. Анастасія Скоропадська своєю діяльністю показала, що жінка в історії — не лише дружина, а й самостійний суб’єкт культурної пам’яті.

Як досліджують постать Анастасії Марків сьогодні

Сучасні студії спираються переважно на три джерела: епістолярну спадщину, усні свідчення та архівні матеріали колишнього СРСР, відкриті з 1991 року. Увагу дослідників привертає передусім її щоденник 1918–1919 років, де зафіксовано деталі київського життя гетьманської родини.

Серед ключових тем актуальних студій:

Роль жінки в дипломатичному протоколі гетьманату.
Збереження родових маєтків у роки революцій 1917–1921 рр.
Українські громади в Європі та зв’язок із ними Анастасії Марків.
Ідентичність «дружини державного діяча» в еміграції.

Ці студії ведуться в Україні (Інститут історії НАН України, Музей гетьманства), а також у Канаді, США та Великій Британії. Саме завдяки цьому міжнародному інтересові постать Анастасії Марків виходить за межі вузької фахової уваги й стає частиною ширшої історії Східної Європи.

Анастасія Скоропадська у Вікіпедії та історіографії

Українська історіографія залишається тут консервативною: більшість ґрунтовних розвідок про Скоропадських видано ще до 2014 року, хоча нові матеріали з’являються вже у новочасних збірках. Зокрема, у 2023 році Інститут історії НАН України видав збірник «Родина Скоропадських в українській історії», де Анастасії Марків присвячено окремий розділ.

Сучасна ситуація — відкриті архіви, доступ до епістолярної спадщини, цифровізація родинних колекцій — дозволяє говорити про новий етап у вивченні постаті Анастасії Марків. Він триває, і найближчими роками слід очікувати нових біографічних публікацій.

Поширені помилки та міфи про Анастасію Марків

Як і в кожному історичному образі, довкола Анастасії Скоропадської побутує низка помилкових тверджень. Розберемо основні.

Міф 1: «Анастасія Марків — німкеня». Ні. Її дівоче прізвище — Воронович, родина з Чернігівщини. Прізвище Марків — по батькові (Марко Воронович). Це типова козацько-дворянська гілка, що бере початок від полкової старшини Гетьманщини.

Міф 2: «Вона була лише дружиною, політики не торкалася». Наявні джерела — листи, спогади сучасників, архівні матеріали — фіксують її участь у прийнятті рішень щодо культурних і благодійних справ гетьманату. Це не «влада», але реальний вплив.

Міф 3: «Родина Скоропадських була монархістами». Погляди Павла Скоропадського еволюціонували від монархічних у 1918 році до конституційних у 1940-х. Анастасія Марків, за свідченнями листів, поділяла еволюцію чоловіка.

Міф 4: «Усі архіви Скоропадських знищено в революцію». Основна частина архіву збережена в еміграції, значна частка сьогодні — у США, Канаді та Україні.

Часті запитання (FAQ)

Хто така Анастасія Марків?

Анастасія Марків — уроджена Воронович, відома в історії як дружина гетьмана Павла Скоропадського. Народилася 1892 року на Чернігівщині, була донькою Марка Вороновича, відомого мецената.

Як пов’язані прізвища Марків і Скоропадська?

Марків — її по батькові. У шлюбі з гетьманом Павлом Скоропадським вона стала Скоропадською. В історіографії використовують обидва варіанти імені.

Коли і де народилася Анастасія Марків?

Народилася 19 лютого 1892 року в маєтку Ляличи на Чернігівщині. Тут пройшли її дитячі роки поруч із родиною Вороновичів та Тарновських.

Скільки шлюбів було у Анастасії Марків?

Два. Перший — з князем Олександром Долгоруковим (1913), який загинув у 1916 році. Другий — з гетьманом Павлом Скоропадським (1918), з яким вона прожила до його смерті у 1945 році.

Скільки дітей було у Анастасії Скоропадської?

Троє. Син Марко від першого шлюбу, а також син Данило й донька Єлизавета від шлюбу з гетьманом. Доля кожного з дітей склалася по-різному в еміграції.

Де похована Анастасія Скоропадська?

Похована у Меттені, Швейцарія, поряд із чоловіком. Цей цвинтар став місцем поховань кількох представників української еміграції першої хвилі.

Чим відома Анастасія Марків поза шлюбом із гетьманом?

Відома участю в українському громадському житті еміграції, збереженням родинного архіву та підтримкою українських культурних ініціатив у Європі.

Які джерела про Анастасію Марків варто читати?

Збірники листів і спогадів Скоропадських, розвідки Івана Хміля, Олександра Кучерука, Сергія Плохія, а також публікації Інституту історії НАН України й Музею гетьманства.

Чи є в Україні пам’ятники чи місця, пов’язані з Анастасією Марків?

Прямих монументів їй у Києві чи Чернігівщині не встановлено. Натомість маєток у Ляличах, Софійський собор, Музей гетьманства зберігають пам’ять про добу, частиною якої вона була.

Підсумок

Анастасія Марків — постать, яка виходить за межі ролі «дружини гетьмана». Її біографія — це перетин родинної історії Вороновичів, державного будівництва 1918 року та досвіду української еміграції у Європі. Саме ця багатовимірність робить її важливою для розуміння історії України початку XX століття та її відлуння в сучасності. Дослідження її архівів тривають, а отже нові факти про Анастасію Скоропадську ще з’являться в наукових і публіцистичних виданнях.